Нью-Йоркський університет, Langone ED
Моє здоров’я не покращувалося. Тести показали, що я нічого не можу зробити, щоб покращити свій стан, якщо я залишаюся вдома, я змушений повернутися до лікарні. Ну, не зовсім до лікарні, мені довелося повернутися до швидкої допомоги. Цього разу я пішов у відділення швидкої допомоги в Нью-Йоркському університеті Лангоне, і різниця між цим закладом і горою Синай полягає в різниці між життям і смертю.
Найкращий час для прибуття в NYU ER між 8-9 ранку. Пацієнтів за попередній день або відправили додому, або поклали на лікарняне ліжко. Нова зміна медичних працівників тільки прибуває, тому вони не сплять і мають сили оцінити стан пацієнтів.
Де лікарі? Я справді не маю відповіді на це питання! Перший раз, коли я потрапив у NYU ED, мене швидко побачили лікар та інтерн. Ця «розкіш» ніколи не повторювалася. Лікарів дуже мало. Під час одного відвідування швидкої допомоги я жодного разу не побачив лікаря (принаймні нікого, кого я пам’ятаю як лікаря). Люди, які спілкуються з пацієнтами, є або медсестрами, або помічниками лікаря.
Обробка пацієнта
Пацієнти, які прибувають до екстреного входу Лангоне Нью-Йоркського університету, обробляються за допомогою системи, яка вимагає ім’я, адреси, ідентифікаційну інформацію та інформацію про страховку (якщо вас немає в їхній базі даних), а також короткий виклад причини перебування в швидкій допомоги та оцінку рівень болю, закінчуючи видачею браслета на зап’ясті з ім’ям, датою народження та датою надходження.
Хоча рівень болю піддається сумніву, він не впливає на швидкість розмови з лікарем. Останній раз, коли я був у лікарні швидкої допомоги, рівень мого болю (за шкалою від 1 до 10) був 15 (насправді ближче до 50)! Я ледве функціонував на такому рівні болю, але це не допомогло мені пройти процес вступу швидше, ані миттєвої розмови з лікарем. Єдиним визнанням болю була можливість доставити до відділення швидкої допомоги та покласти на каталку разом із транспортуванням на інвалідному візку.
Незважаючи на те, що співробітники приймальні дружні, будьте готові до особистих розмов, які будуть завершені до того, як будуть вирішені ваші медичні потреби. Після кількох затримок я склав протоколи прийому (артеріальний тиск, температура, ім’я, адреса, вік), і мене перевели з рецепції в порожній відсік, посадили на каталку і залишили самостійно. Незважаючи на те, що я кричав у всі свої легені про біль, я не бачив медсестру, ПА чи лікаря протягом, здавалося, годин. Завіса, що оточувала бухту, була закрита, і я залишався кричати й кричати – поки я або не заснув, або не залишилося сил на крик і міг тільки скиглити.
За пацієнтами в кабінетах швидкої допомоги закріплюється медсестра, і це єдиний спеціаліст, з яким дозволено спілкування. На жаль, немає можливості зв’язатися з призначеною медсестрою. Немає аварійних кнопок, дзвінків чи електронних пристроїв – нічого! Якщо медсестра не приходить до вас – єдиний спосіб отримати допомогу – це встати в коридорі за межами бухти та спробувати знайти медсестру, скануючи людей, які сидять за комп’ютерами або входять/виходять з інших приміщень, і викрикувати їх ім’я. . Іноді можна попросити іншу медсестру знайти вашу, але цей жест не цінується. Незалежно від вибору чи політики, єдиною особою, «уповноваженою» відповідати на ваші потреби, є призначена медсестра.
Аналізи крові популярні в кабінетах швидкої допомоги, і за кілька хвилин результати аналізів з’являються на NYU Langone MYCHART без пояснень. Чи варто хвилюватися, якщо тести показують, що я вище або нижче «нормального діапазону»? За винятком медичних термінів для тесту та пошуку в Google – немає жодного способу дізнатися, чи є результат тесту хорошими чи поганими. Запитайте медсестру або лікаря щодо аналізів; пошук додаткової інформації ігнорується. Звичайно, якщо у вас немає мобільного телефону чи планшета – доступ до будь-якої інформації неможливий.
